Здоров’я людини – це її найбільше багатство. Але ми змушені час від часу звертатися до лікаря за допомогою. І хоча ми чуємо декларації про велику відповідальність лікарів, у дійсності стикаємось з відсутністю дієвих інструментів по захисту і відстоюванню прав пацієнтів, а під час і не знаємо своїх прав.
Ми розглянемо цю проблему з трьох кутів: песимістичного, оптимістичного та реалістично-дієвого.
Песимістичний погляд.
У нашому законодавстві поняття «лікарської помилки» взагалі відсутнє. Натомість, у кримінальному кодексі зазначено: «відносно медичних працівників злочином буде таке їх небезпечне діяння або бездіяльність, що заподіює шкоду фізичному чи моральному здоров'ю людини».
Там же прописано, за що лікаря можна притягнути до відповідальності. Але для того, щоб застосовувати хоч одну з статей кодексу на ділі - мають бути чотири складові.
1. Шкода – чи то фізична, чи то моральна, чи то естетична.
2. Неправомірність поведінки медика (бездіяльність також відноситься до цього пункту).
3. Причинно-наслідковий зв’язок між діями медика та заподіяної шкодою.
4. Вина (з необережності чи злого умислу).
«Якщо хоч один компонент з цієї схеми випадає – це стовідсотковий програш», - запевняє Людмила Солоп. Більше семи років вона безкоштовно захищала постраждалих у громадській організації «Всеукраїнська Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» і фактично започаткувала напрямок медичної юриспруденції в Україні.
Якщо повний перелік порушень є, треба зібрати якомога більше доказів. А в медичних справах це може бути дуже важко. Чому?
Щоб переконати суд у неправомірних діях лікаря, мають бути свідки. Найкраще, звичайно, якщо серед них буде медик. Але, як правило, серед них діє так звана «кругова порука». Лікарі ніколи не говорять про помилки своїх колег.
По-друге, доказами може бути уся медична документація. А її чим більше – тим краще.
Найголовніше тут - історія хвороби або хоча б її копія. До речі, за правилами, у лікарні їх мають зберігати протягом 25-ти років. Але і тут безліч проблем, за часту, медики мають звичку трохи «підчищати» історії хвороби. Тобто просто на просто вигідно для себе її переписують.
Також про порушення Ваших прав свідчити можуть і медичні журнали, що містять усю інформацію про лікування пацієнтів. Але й вони мають звичку зникати та змінюватися.
Важливо також зберігати усі результати аналізів, оглядів, довідки, рецепти чи просто рекомендації, які Вам виписував лікар.
Доказом для суду може стати і офіційно зареєстрований виклик швидкої допомоги, дані про які зберігаються на станції «швидкої».
Але найбільше проблем завжди виникає з найвагомішим доказом будь-якої медичної судової справи – висновком судово-медичної експертизи.
Не поодинокі випадки, коли бюро судово-медичних експертиз навмисно затягує справу, посилаючись на чергу. Або навмисно фальсифікують докази, так би мовити «по старій дружбі» чи за гроші.
«Я б рекомендувала звертатися до суд мед бюро в іншому місці, а краще й в іншій області. Хоч так може Ви уникнете «той мені кум, той сват», - радить медична юристка.
Але навіть попри ці складнощі, за свої права варто боротися.
«У нашій практиці були випадки, коли навіть до пацієнта, який не зміг довести провину лікаря, починали ставитися краще та дбайливіше. Причина в тому, що у разі, якщо конфлікт між лікарем і пацієнтом виноситься на офіційний рівень, є офіційні папери, то головлікар і адміністрація медустанови в цілому, перш за все, зацікавлені вирішити питання полюбовно, тому що ще з радянських часів вони ганяються за позитивною статистикою. Іноді, дійсно, бували спроби рецидиву порушення прав пацієнта. Але після другої-третьої скарги пацієнт ставав для лікаря породженням пекла, якого краще і легше вилікувати добре, щоб як можна довше його не бачити. Тому рекомендую всім знати свої права і активно ними користуватися. Не бійтеся вимагати! Хто стукає, тому відкриють», - рекомендує Солоп.
Оптимістичний погляд.
У Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» записано: «Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.» Згідно з оптимістичним поглядом це наділяє нас наступними правами на:
- кваліфіковану медико-санітарну допомогу;
- кожна особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря, вибір методів лікування, вибір медичного закладу;
- пацієнт вправі вимагати заміни лікаря;
- право бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування;
- право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я;
- батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного;
- у разі смерті особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, повноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та знайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;
- медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою;
- право добровільно здати кров для лікувального застосування;
- правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
- відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної здоров'ю;
- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
- можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи;
- кожна людина має право на лікування за кордоном за направленням лікуючого лікаря;
- право на збереження медичної таємниці - медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, діагноз, інтимну і сімейну сторони життя особи, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законом випадків (забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи).
Згідно з Законом України захист прав людини в галузі охорони здоров'я захищається державою: «У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.»
Згідно норм чинного в Україні законодавства особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за кримінальні злочини у галузі охорони здоров'я вчинені медичними та фармацевтичними працівниками, а саме, за:
- незаконне проведення аборту (ст.134);
- неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);
- незаконна лікувальна діяльність (ст.138);
- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139);
- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст.140);
- порушення прав пацієнта (ст. 141);
- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
- насильницьке донорство (ст.144);
- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) та ін.
Реалістично-дієвий погляд.
Тепер ми знаємо які ускладнення виникають з реалізацією наших прав, і які права на справді маємо, хоча іноді не в змозі їх відстояти.
Право на інформацію. Важливе місце серед прав пацієнтів посідає право на інформацію про стан свого здоров’я, яке закріплене і гарантоване багатьма чинними нормативно-правовими актами, такими як Конституція України (ч. 2 ст. 32), Цивільний кодекс України (ст. 285), Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст. 39), Закон України «Про інформацію» (ст. 9), рішення Конституційного Суду України вiд 30.10.1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка). В той же час право пацієнта на інформацію найчастіше стає об’єктом порушень з боку окремих керівників медичних закладів та медичних працівників.
Порушення цього права відбувається у різних формах: відмова у наданні такої інформації, надання неповної, недостовірної, перекрученої інформації про стан здоров’я пацієнта, про запропоновані лікувальні заходи та їх можливий результат, відмова в ознайомленні з первинною медичною документацією, яка є основним джерелом медичної інформації.
Право на медичну інформацію, як вже було зазначено вище, включає в себе право на ознайомлення з медичною документацією про себе. Законом України «Про інформацію» передбачається порядок доступу до офіційних документів і надання письмової або усної інформації. Відповідно даного закону для того, щоб отримати необхідну інформацію або ознайомитись з документами, громадянину необхідно подати інформаційний запит у письмовій формі, в якому повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь (ст. 32 Закону України «Про інформацію»). Такі запити на предмет можливості їх задоволення розглядаються у строк, що не перевищує десяти календарних днів, а в разі задоволення запиту така інформація або документи повинні бути надані протягом одного місяця.
У разі задоволення такого запиту, відповідно до ст. 35 Закону України «Про інформацію», запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів, однак робота по пошуку офіційних документів оплаті не підлягає.
Незаконна відмова у задоволенні такого інформаційного запиту може бути оскаржена до органу вищого рівня або до суду.
Оскарження дій медиків. Якщо Вам завдали шкоду в медичному закладі, перше, що потрібно зробити: висловити по можливості грамотно та коректно свої претензії завідуючому відділенням. Якщо в усній бесіді не вдалося вирішити наболілі питання, то переходьте до наступного етапу: складіть письмову заяву керівнику медичної установи.
Лист оформлюється в 2-х примірниках: один передається через секретаря головному лікарю; на другому (який Ви залишаєте собі) попросіть секретаря зробити помітку, що заяву прийнято, поставити дату, підпис.
За законом відповідь на заяву має бути надіслана Вам впродовж 1 місяця.
У заяві потрібно коротко та ясно викласти суть того, що Вас, власне, не влаштувує, а також Ваші пропозиції щодо вирішення даного конфлікту. Не слід “перегинати палицю” з грошовою компенсацією або залякувати керівництво закладу можливим зверненням до суду, до прокуратури або до
Адміністрації Президента. Це і без погроз є Вашим правом на будь-якій стадії конфлікту, і всі медики це знають. А погрози нікому ще не допомагали вирішити конфлікт мирним шляхом. Отож вирішіть для себе, що Ви хочете: воювати, чи домовитися про мирне вирішення конфлікту? Відповідно до мети обирайте аргументи та тон листа.
Перш, ніж сідати за листа, потрібно також ясно уявляти собі реальну сторону справи, а саме:
1) чи було насправді порушення з боку медичного закладу (цілком може статися, що ніхто ні в чому не винен);
2) якщо Вам справді заподіяна шкода, то скільки вона приблизно буде коштувати й т.п.
Якщо відповідь від завідуючого відділенням Вас не задовольняє, не варто витрачати сили на листування з головним лікарем закладу й більш високим медичним керівництвом – відповідь, скоріше за все, буде типовою (одне ж відомство). Після “відписки” Вашого безпосереднього кривдника, звернення до суду – найбільш реальний шлях захисту громадянських прав у медицині, як і в будь-якій сфері суспільного життя. Отже, наступний етап – складання позовної заяви до суду.
Тут потрібно сказати, що судовий розгляд – досить таки складний процес, який потребує багато часу та грошових витрат. Правда, у випадку прийняття рішення на Вашу користь судові витрати стягуються з винної сторони і повертаються Вам. Крім цього, позови пацієнтів до медиків не обкладаються держмитом.
При всіх складностях та часом досить тривалому розгляді суди є найсерйознішим та найбільш реальним заходом захисту громадян при здійсненні ними своїх прав. Тому роль суду у вирішенні медичних конфліктів у найближчі роки буде зростати.
Звернення до суду з “медичногоу” питання має деяку специфіку. Найголовніша особливість – це призначення судово-медичної експертизи. Її проводять спеціалісти Бюро судово-медичної експертизи, при цьому експерти дають розписку, що вони попереджені про кримінальну відповідальність за подання неправдивих свідчень. Перед експертами ставляться ті питання, які необхідні для прийняття судового рішення. При цьому питання можуть формулювати як суд, так і сторони, які беруть участь у процесі. Тому грамотно складені питання багато в чому полегшують роботу експертів та допомагають більш повно характеризувати якість надання медичної допомоги.
Виходячи з висловленого, перш, ніж іти до суду, потрібно бути впевненим у тому, що Ваші позовні вимоги досить обгрунтовані, Ваша заява процесуально грамотно оформлена, та Ваша справа має певні шанси на успіх. При цьому, щоб не відволікати малоперспективними позовами і без того перегружені районні суди, слід обов'язково звертатися за консультацією до спеціаліста, компетентного в галузі медичного права.
Як відомо, існує таке поняття, як досудова експертиза. Саме за допомогою такої незалежної оцінки Вашої історії хвороби можна зорієнтуватися у напярмі Ваших подальших дій та визначити, який із шляхів захисту Ваших прав є найбільш ефективним.
Притягнення до відповідальності. Згідно ст. 80 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Цивільна відповідальність може полягати у відшкодуванні матеріальних та моральних збитків, а також відшкодування шкоди завданої здоров’ю тощо.
До цивільної відповідальності також можна притягнути не лише конкретного лікаря, але й лікувальний заклад, лікарі якого порушують Ваші права як пацієнта, наприклад позбавити його ліцензії на лікувальну практику або зобов’язати через суд відшкодувати збитки заподіяні пацієнту, що передбачено ст. 1172 Цивільного Кодексу України.
Кримінальна відповідальність передбачена за наступні види злочинних діянь:
- незаконне проведення аборту;
- заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти;
- ненадання допомоги хворому медичним працівником;
- невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення;
- проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника або незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною;
- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини або насильницьке донорство;
- незаконне розголошення лікарської таємниці, тощо.
В порядку адміністративного судочинства Ви можете оскаржити незаконні рішення, дії або бездіяльність різних органів влади та їх посадових осіб, в тому числі, наприклад, незаконну відмову головного лікаря лікарні у доступі до медичних документів. Судом може бути винесено рішення не лише про зобов’язання таких органів та посадових осіб реалізувати Ваші права, але й про відшкодування моральної та майнової шкоди завданої таким порушенням.
Ви маєте право вимагати притягнення однієї і тієї ж самої винної особи до декількох різних видів відповідальності, наприклад до лікаря, якого притягнуто до кримінальної відповідальності, також можна пред"явити позов про відшкодування збитків завданих таким злочинним діянням.
Треба відмітити, що належно оформити позивні документи зможе тільки юрист, оскільки закон "Про права пацієнтів" неприйнятий, хоча був внесений в Верховну раду ще в 2003 році, а при використанні окремих положень діючих нормативних актів виникають колізії з їх застосуванням.
По материалам сайтов:
"Свідомо" (Автор: Марія Землянська)